Що ви відчуваєте, дивлячись на натюрморт? Захоплення, відразу, жах, сум, голод чи, може, бажання позіхнути? Мене більшість натюрмортів лякає, особливо ті, де зображена дичина зі скляними очима. Але не всі фламандські майстри однакові, і з сиром виглядає дійсно смачно.

Наприклад, Флоріс ван Шутен з Харлема (Floris van Schooten, 1585/8-1656) на полотні “Сніданок з сиром, хлібом та фруктами” зобразив аж дві півголови сиру і ще скибку зверху, булочки, ягоди, таріль з вершковим маслом та полумисок з яблуками та грушами. Мистецтвознавці називають картину “запрошенням до трапези”: стіл вкритий чистою хрусткою серветкою та прикрашений гілочкою агрусу, в бокал налите вино, а сири настільки детально промальовані, що в їх товщі можна розгледіти навіть молочні кристалики, які свідчать про поважний вік сиру та його визначні смакові якості. “На булочку вже поклали суниці, а тарілка знаходиться так близько до краю столу, що ніби виступає за картину. Поруч приготований ніж. Просто візьми в руки та їж”.


Протилежне враження справляє “Сільський сніданок” – натюрморт художника, ідентифікованого за підписом як П. В. Плас (працював в Брюсселі в період з 1630 по 1650). Хоча є на ньому і білосніжне вершкове масло, і поділений на шматочки сріблястий оселедець, і соковиті сяючі цибулини. Але стіл голий, розкішний окіст на кістці посірів, хліб висох та вкрився тріщинами, і цю недоідилію вкінець руйнує бридке створіння з волохатими лапками.

“Замість людини м’ясом ласує муха. Можна тільки здогадуватися, як довго вона там сиділа. Її присутність може означати, що їжа вже деякий час стоїть на столі, ніби приготована для людини, яка невідомо коли з’явиться. На відміну від натюрморту Флоріса ван Шутена, ми лише випадковий гість і маємо залишатися осторонь. Зрештою прийде хтось інший, хто голодніший за нас”, – пояснюють роль комахи мистецтвознавці.

Голландський натюрморт

А ось на цьому полотні хтось вже добряче начастувався: покопирсався ложкою в досконалої форми пирозі з тонкого тіста – з ожиною, а не з тельбухами, як може ввижатися (хоча напевно стверджувати не можна, і далі ви зрозумієте чому), та створив безлад.

Скатертину скуйовджено, золотавий кубок перевернуто, жбан спустошено, від булки відірвано шмат – в творчості одного з перших майстрів голландського натюрморту Пітера Класа (Pieter Claesz, 1597-1660) часто присутній певний відтінок гармидеру, що експерти пояснюють бажанням митця окреслити присутність людини. І хоча в назві картини є слова “стіл, накритий для сніданку”, звісно, йдеться не про щедрий сніданок 1 січня. Святкування дійсно було, але вшановували нідерландці не початок нового року, а зародження нового життя. 

“Свідченням тому є срібна посудина, ймовірно, Hansje in de kelder (“Ханс’є у льосі”), яку жартівливо використовували для тостів за щасливу вагітність”, – аргументують мистецтвознавці.

Дорогоцінний кухоль має цікаву інженерну конструкцію: неглибока ємність на ніжці наче складена з пелюсток квітки, в центрі – заглиблення, закрите напівсферою з кришечкою або отвором зверху. Коли в келих наливають вино, воно заповнює простір у сфері, і з отвору, наче з підземелля, з’являється фігурка дитини. 

В Нідерландах 17 сторіччя Hansje in de kelder був традиційним подарунком майбутнім мамам, або ж, виставляючи кухоль на стіл, жінки могли натякнути гостям про скоре народження немовляти. Оригінальні Hansje, вироблені понад 350 років тому, зараз оцінюють в більш ніж 100 тисяч євро. Пізніші копії або роботи сучасних ювелірів можна придбати за чотири.


До речі, один з сирів, зображений на картині Флоріса ван Шутена “Сніданок з сиром, хлібом та фруктами” точно має бути Гауда. Але не верхній, бо він – дещо своєрідніший. Науковці припускають, що це сир з нідерландського острова Тексель (або Тессель), де дюни вкриті різнотравʼям і на кілометри простираються білі пляжі, де в хащах знаходять прихисток незчисленні різновиди птахів і навесні розпускаються тисячі квітів, щоб потім стати цибулинами на продаж.

Tesselse Groene або Groene schapenkaas – так званий зелений овечий сир, що виготовлявся з 15-го сторіччя до його заборони на початку 20-го з молока мʼязистих кучерявих овець місцевої породи Тексель, більше схожих на коротконогих білих бичків, щільно зарослих шерстю. 

Незважаючи на неперевершений гострий смак, незвичайний колір та чисельні переваги при виробництві, сир впав в немилість, адже секретом “Тессельського зеленого” був сік перетравленої тваринами унікальної рослинності острова, що видобували з свіжого овечого посліду. Дослідники розповідають про декілька способів використання овечих горошинок, але принцип схожий: їх загортали в тонкий полотняний мішечок, промивали у воді, а потім відтискали і зафарбовану воду крізь сито додавали в молоко, або ж занурювали мішечок у вершки.

Окрім зеленого, на Текселі виготовляли традиційніші “білий” або “жовтий” сири, і ці Texelse schapenkaas збереглися до нашого часу, адже особлива природа острова з соленими вітрами з моря та різноманітною флорою робить молоко одної з найдавніших порід овець ще більш особливим, отже особливій і сир. Є рух і за відродження “зеленого” сиру, залишилось винайти, чим замінити секретний інгредієнт.

Страшна історія пов’язана з натюрмортом “Сільський сніданок” П. В. Пласа. Робота фламандця-примари, також відомого як Пітер ван де Плассен, належала Максу Штерну – торговцю мистецтвом єврейського походження. 

Після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів на чолі з Гітлером Штерн був змушений припинити діяльність та виставити колекцію на аукціон Lempertz, але “Сільський сніданок” він встиг продати сину єврейського підприємця Гуго Гайнеману, якого невдовзі заарештували та конфіскували все родинне майно та активи сімейної компанії. 

У 39-му році Гайнемана засудили до шести років ув’язнення та штрафу в понад мільйон рейхсмарок, а його зібрання картин потрапило на продаж до того ж самого аукціонного дому Lempertz в Кельні – він був заснований в 1845 році та існує і нині. Картину П. В. Пласа за 3 тисячі рейхсмарок придбав з аукціону Рейнський регіональний музей Бонна, де, як не жахливо це виглядає, вона виставлялася минулого року разом з іншими фламандськими натюрмортами. 

Три роки потому – за кілька тижнів до закінчення строку покарання – Гайнемана етапували до концтабору Аушвіц-Біркенау, де на нього чекала смерть. Після війни спадкоємці колекціонера подали вимогу про відшкодування і дійшли мирової угоди. В 2017 році натюрморт Пласа було опубліковано в базі Lost Art, де містяться відомості про культурні цінності, експропрійовані нацистами, для пошуку перших власників або їх спадкоємців, поєднання їх з власниками теперішніми та винаходження справедливого для всіх рішення. Саме такою цінністю є “Сільський сніданок”, тому LVR-LandesMuseum Bonn – правонаступник Рейнського регіонального музею Бонна – перейнявся питанням реституції, хоча міг спокійно експонувати картину як власну, адже термін давності справи вже сплив. 

Тим часом Lempertz, який вже в 21 сторіччі був не один раз звинувачений в продажі награбованого нацистами мистецтва, продовжує безтурботне існування. Нещодавно на аукціон виставлялися три роботи Флоріса ван Шутена, центральним елементом яких є срібна чаша. На “Нерухомому житті з сиром, хлібом і срібною чашею” її супроводжують сир, хліб та коржики, і всюди розкидані крихти, що означає, що трапезу вже завершено, а “Нерухоме життя на темно-зеленій тканині зі срібною чашею, двома олов’яними тарілками з хлібом і полуницею, порцеляновим блюдом Wanli з вишнями та витонченим келихом для вина у венеціанському стилі” уособлює собою радість життя, бо все тут розкішне – і благородне мерехтіння тканини, і дорогий посуд, і стиглі суниці, що колись були делікатесом.

Такий же щедрий стіл зображений на “Нерухомому житті із солодким м’ясом, хлібом, горіхами та посудом” – тут навіть горіхи, здається, вкриті позолотою, а сир наче зроблений з шоколаду. І не дивуйтеся “солодкому м’ясу”. Хоча словник пояснює словосполучення як “їжу, багату цукром”, насправді це пиріг з фаршем – центральна страва багатьох мальованих нідерландських бенкетів. “Приправлений дорогою імпортованою смородиною та спеціями з Індії та Близького Сходу, пиріг з фаршем був делікатесом, який подавали лише у святкових випадках”, – пояснюють спеціалісти. 

Про винятковість страви свідчать і кружечки лимона, що разом з іншими цитрусовими почав завозитися в Нідерланди у 16 сторіччі, а на початку 17-го з’явився на роботах живописців. Як смакують разом фарш, смородина та лимони, залишається тільки здогадуватися, але те, що невидимий їдок не залишив після себе безлад, мистецтвознавці могли б назвати перемогою моралі над пороками. 

Їдоку з четвертої картини з чашею – з Національного музею Познані – ще тільки доведеться вступити в боротьбу скромності з ненажерливістю, а зараз на нього чекають три крайки сиру, суниці, порічка, черешні та, можливо, агрус, біла булочка (це зараз її називають “нормальною” чи звичайною, а колись це була розкіш), коржики та уламок брецеля. Сервірований “Сніданок” ножом та ложкою, і виблискує у тьмяному світлі кімнати головна героїня застілля – срібна чаша.


Сяє, немов вітрина магазину, і святковий стіл Клари Петерс. До того життєстверджувальний, що не тільки натюрмортом, але й “нерухомим життям” його не назвеш. На полотні таємничої фламандської художниці, яку називають піонеркою натюрмортного живопису, зображені сири, вершкове масло, креветки, раки, хліб та вино.

Про Клару Петерс мало що відомо: ні дата народження, ні смерті точно не встановлені. Походила з заможної родини, адже на натюрмортах Петерс завжди дорогоцінні золоті та срібні речі, витончена порцеляна, дорогі продукти та свіжі квіти. 

Народилася, імовірно, в Антверпені приблизно в 1588-1590 і всі свої картини створила в період з 1607 по 1621 рік, хоча часто їх приписували іншим художникам. З “Stillleben mit Käse und Krebsen” (“Нерухоме життя з сиром та крабами”) такого не могло статися, адже мистецтвознавці розгледіли на кришечці глиняного глечика відображення обличчя жінки. Другий безсумнівний доказ: гравірування імені та прізвища авторки на візерунчастій рукоятці ножа.

Улюблені елементи аранжування Петерс: золотий кубок, ніж, мигдаль, інжир з родзинками, печиво, витягнуті бублики, мушлі, артишок. Предмети на різних полотнах повторюються, але в різних ракурсах. Піраміду з сирів, вивершену блюдцем з пелюстками вершкового масла, можна побачити і на інших натюрмортах, але там сири вже хтось підʼїв.


Великий експериментатор, що починав з малювання голів та за життя продав лише одну картину, австрійський художник Карл Шух народився у Відні, але, наче Сковорода, не міг всидіти на місці та мандрував країнами Європи. Це “нерухоме життя”, датоване 1885-1888 роками, він написав в Парижі під враженням від Нідерландів, де досліджував роботи художників старої школи та сучасних майстрів пейзажу. 

Натюрморт виконаний в похмурих кольорах, сором’язливо червоніє в кутку банка варення чи, може, маринованих овочів. На чорно-коричневому фоні сяють, немов сніг, видовжені циліндри сиру під тонким скляним куполом, та ще кілька світлих плям. Але те, що для нас – біле, для Шуха – майже райдуга. Його найбільшою пристрастю був колір, тому фарби на полотні він описав так: “Красивий барвистий білий, теплий сірий, повнотілий теплий сірий, білий в стилі Коро, м’який молочний”.

Обриси зображених предметів є нечіткими, тому кожен може пофантазувати: звисають зі стелі цибулини чи маківки, чи навіть головки часнику. Сир, напевно, французький, Шабішу з Пуату, Шароле чи Шаурс, а поміж ними – ні, не тарань, куріпки, про що здогадаєшся тільки з назви картини. 

Якщо раптом вам цікаво, що то за “білий в стилі Коро”, то можете роздивитися ці пейзажі. “Чивіта-Кастеллана”, “Дерева в Чивіта-Кастеллана” та “Вирубка лісу” написав французький художник Каміль Коро.


Перші два, датовані 1826-1827 роками – на початку кар’єри, коли натхнення він шукав в сонячній Італії, другу, недатовану – імовірно в зрілості, коли художникові зображення природи стають все більш тривожними, а жінки на портретах, навіть напівоголені, все більш задумливими та сумними.

Спадок митця величезний, але ще більше картин створили його імітатори – підпис художника, вимальований прописними літерами, було неймовірно легко підробити. Притому він сам роздавав свої роботи – щоб їх могли копіювати, або підписував полотна бідніших колег, щоб ті могли заробити, і взагалі був безкінечно щедрою людиною.

І хоча титул Коро як основоположника імпресіонізму оскаржується, його називали майстром світла і в цьому сяянні знаходили блискіт срібла та переливи перлів. Тож тепер, коли пригощатиметеся білотілим Камамбером чи Брі, зможете подискутувати, який він – колір сиру? Білий в стилі Коро чи м’який молочний Шуха.  

Продовжуючи традицію фламандських майстрів, останній переносить посудину з сиром з полотна з куріпками в інший інтер’єр, принагідно міняючи кольори. На грубому столі, збитому з дощок, в’язанка косматого порею та різнобарвні яблука в глиняній тарілці. 

Фото: Wikipedia

Звичайний гість на більш ранніх натюрмортах австрійського художника – омар, чомусь гіпертрофовано великий. Хоча, може, це дивовижне ракоподібнє і має бути велетенське? Ніколи особисто не зустрічала. 

“Нерухоме життя” з омаром та олов’яним посудом австрієць написав в Венеції, задоволений грою фарб на полотні з червоними яблуками та блискучим сервізом на білій скатертині. Але згодом єдиною цінністю полотна художник називав гарний контраст кольорів. Він вважав його нереалістичним – занадто мало повітря, не вистачає відстані та напівтемряви кімнати, і навіть просив не виставляти.


Перекресливши минуле, Шух продовжив грати з кольорами, вивчаючи найменші їх нюанси. “У роки життя в Парижі з 1882 по 1894 рік його тонке відчуття кольору досягло апогею”, – зазначають мистецтвознавці. Прикладом цієї досконалості вони називають “Нерухоме життя з куріпками та сиром”.